Заява Міністерства закордонних справ Росії, що засуджує вигадані удари США по ядерних об'єктах Ірану, стала ідеальним дзеркалом, яке відображає всю глибину лицемірства та цинізму російської зовнішньої політики. Цей текст, що поширився у мережі, є вироком кремлівському режиму, написаним його ж власною мовою.
Читаючи ці рядки, виникає лише одне питання: це вони про Іран чи все-таки про Україну? Кожна фраза, кожне звинувачення, адресоване Вашингтону, з дивовижною точністю описує дії самої Москви.
"Безвідповідальне рішення піддати ракетно-бомбовим ударам територію суверенної держави, якими б аргументами воно не обставлялося, грубо порушує міжнародне право, #СтатутООН, резолюції Ради Безпеки ООН", – заявляє російське МЗС у цьому тексті. Важко знайти більш точний опис того, що Росія робить з Україною вже понад три роки. Починаючи з повномасштабного вторгнення, яке саме по собі є кричущим порушенням суверенітету, Росія щодня завдає варварських ракетних та бомбових ударів по українських містах, інфраструктурі та цивільному населенню.
Кремль цинічно апелює до Статуту ООН, який він сам розтоптав своїми танками. Російські посадовці, включно з очільником МЗС Сергієм Лавровим, неодноразово ставили під сумнів право України на суверенітет, що робить будь-які посилання на міжнародне право з їхнього боку верхом блюзнірства. Їхні дії доводять, що для Москви міжнародні норми — це лише інструмент для звинувачення інших, але ніколи не для самооцінки.
Особливого цинізму заяві додає фраза: "Викликає особливу тривогу, що удари здійснила країна, яка є постійним членом Ради Безпеки ООН". Росія, будучи постійним членом Радбезу, несе першочергову відповідальність за підтримання миру та безпеки. Натомість вона перетворилася на головного агресора на планеті, який використовує своє право вето для блокування будь-яких рішень, спрямованих на припинення її ж власної кривавої війни. Це свідомий підрив усієї системи міжнародної безпеки, створеної після Другої світової війни.
Цей текст є потужним нагадуванням про подвійні стандарти, які стали наріжним каменем російської політики. Москва засуджує гіпотетичні "агресивні дії" інших, водночас здійснюючи абсолютно реальні воєнні злочини в Україні. Вона говорить про необхідність "повернення ситуації в політико-дипломатичне русло", але сама ж висуває ультиматуми, які заперечують право України на існування в її міжнародно визнаних кордонах.
Таким чином, заява щодо Ірану стає несвідомим зізнанням Росії у власних злочинах. Кожне слово, написане нібито на захист міжнародного порядку, насправді є доказом його брутального руйнування самою Москвою. Це яскрава ілюстрація того, як у світі кремлівської пропаганди слова остаточно втратили свій сенс, а брехня та лицемірство стали державною ідеологією.
