Світ уже звик до божевільних новин, але ця здатна нажахати навіть найбільших циніків. Останні звіти спостерігачів з МАГАТЕ відверто тривожать. Вони зафіксували дивну активність розвідчих безпілотників поблизу діючих українських реакторів. Майже синхронно з цим Тегеран раптом почав розкидатися погрозами про атаки. Тільки наївна людина повірить, що це просто збіг обставин. Насправді все виглядає як цинічна угода: Кремль просто купує у персів цей брудний атентат.
Чому Москва сама не тисне на кнопку? Бо прямий удар по ядерному об’єкту викличе такий гнів усього світу, якого навіть вони бояться. Куди зручніше сховатися за чужою спиною. Чи справді Іран наважиться піти на цей крок? Для тамтешніх мул це рішення виглядає цинічно прагматичним. Їхня країна роками затиснута в лещата санкцій, економіка летить у прірву, тож отримати величезні кошти та московські військові технології наостанок здається їм непоганим виходом. Втрачати їм усе одно нічого, репутація Тегерану й так лежить у руїнах.
Але давайте поглянемо без зайвого патосу, чи мають ці погрози реальне підґрунтя. Спроба ударити по українських атомних станціях — це не просто запуск кількох дешевих бляшанок. Для руйнування таких захищених об'єктів потрібні серйозні балістичні ракети. І тут виникає величезна проблема для самого Ірану.
Американське око бачить усе. Супутники США стежать за іранськими військовими базами в режимі сонячного етеру двадцять чотири години на добу. Підготовка, вивезення та заправка важких ракет вимагають чимало часу. Щойно залізо викотять із підземних бункерів, у Вашингтоні вже горітимуть червоні кнопки. Американці негайно попередять Київ і залучать усі дипломатичні та військові важелі. Проте розслаблятися не варто. Диктатори в стані істерики часто роблять самогубні кроки. Навіть якщо розвідка все побачить заздалегідь, ризик фатальної помилки чи випадкового прориву протиповітряної оборони все одно існує, і він занадто високий, щоб його ігнорувати.
