Нещодавні сенсаційні заяви про нову гіперзвукову ракету Китаю, здатну розвивати шалені швидкості та здійснювати неможливі повороти, розпалили уяву, але закони фізики залишаються непохитними. Хоча розвиток технологій є постійним, деякі заяви виходять за межі того, що наразі вважається науково можливим, особливо коли йдеться про екстремальні швидкості та маневрування в атмосфері Землі. Дуже важливо критично оцінювати такі заяви на відповідність усталеним науковим принципам.
Твердження про те, що ракета може досягати швидкості 19 600 км/год (приблизно 16 Махів) і одночасно виконувати "миттєвий поворот на 90°", є, простіше кажучи, викликом фундаментальним законам фізики. При таких екстремальних швидкостях апарат зазнає величезного аеродинамічного нагріву та навантажень. Повітря перед гіперзвуковим об'єктом нагрівається до тисяч градусів Цельсія, перетворюючись на іонізовану плазму. Будь-який відомий людству матеріал буде насилу витримувати такі температури без руйнування або повного випаровування. Проектування та створення ракети, яка могла б підтримувати структурну цілісність у таких умовах, особливо для тривалого польоту, є монументальним викликом, який залишається значною мірою невирішеним для практичного застосування.
Ще більш проблематичним є твердження про миттєві повороти на 90° на цій швидкості. Такий маневр піддавав би ракету колосальним гравітаційним перевантаженням, що значно перевищує те, що міг би витримати будь-який відомий матеріал без катастрофічного руйнування. Щоб зрозуміти це, поворот на 90 градусів на швидкості 10 Махів вимагатиме радіуса повороту понад 150 км і займе понад 30 секунд, навіть для пілота, щоб витримати 8 G. Ракета, що намагається здійснити "миттєвий" поворот майже вдвічі швидше, зазнала б перевантажень на порядки вищих, що зруйнувало б її внутрішні компоненти та розірвало б корпус. Механічні напруги були б неймовірними, роблячи маневр фізично неможливим за наявних або передбачуваних матеріалів та рушійних систем.
Ймовірний "новий двигун", що працює на звичайному авіаційному гасі, описується як двигун косої детонації (Oblique Detonation Engine, ODE). Хоча ODE є перспективним напрямком досліджень для гіперзвукового руху, вони стикаються зі значними технічними перешкодами. Досягнення стабільних, самопідтримуваних косих детонаційних хвиль є неймовірно складним, і більшість успішних експериментів проводилися в лабораторних умовах з жорстко контрольованими умовами та часто з воднем або етиленом як паливом, а не зі звичайним гасом. Хоча деякі китайські дослідницькі групи повідомили про успішні наземні випробування, що імітують умови від 8 до 16 Махів з використанням гасу протягом короткого часу, ці є експериментальними кроками, а не ознаками повністю розробленого, стабільного двигуна, готового до розгортання в ракетах. "Проблема стабільності", згадана в початкових заявах, є значним применшенням інженерних складнощів.
Отже, хоча прагнення до передових гіперзвукових технологій є глобальним зусиллям, і Китай дійсно є гравцем у цій галузі, конкретні заяви про ракету, здатну розвивати швидкість 19 600 км/год з миттєвими поворотами на 90° на звичайному реактивному паливі, слід сприймати з надзвичайним скептицизмом. Сучасне розуміння фізики, науки про матеріали та технології двигунів свідчить про те, що така можливість є не доказовою правдою, а скоріше теоретичною аспірацією, якщо взагалі такою.
