Недавні обговорення між колишніми проросійськими українськими політиками, які нині підтримують Росію, розкривають напрочуд похмурий погляд на поточний конфлікт. Їхні відверті висловлювання, озвучені на російському телеканалі, малюють картину війни, що далека від початкових очікувань Росії, позначеної значними невдачами та єдиною українською рішучістю.
Олег Царьов, колись помітна проросійська фігура в Україні, відкрито описав бойові дії на передовій як такі, що нагадують окопну війну Першої світової війни. Він пояснив, що широке використання безпілотників створило "мертву зону" між протиборчими силами, що фактично зупинило наступ Росії та призвело до кривавого виснаження. Крім того, Царьов висловив розчарування щодо заморожування Заходом російських національних фінансових резервів. Він зазначив, що ці значні кошти, що становлять приблизно 300 мільярдів, потенційно можуть фінансувати оборону України протягом дивовижних п'ятнадцяти років. Ця ситуація, визнав він, по суті означає, що Росія несвідомо підтримує тривалий опір свого супротивника.
Павло Губарєв, ще один колишній проросійський лідер з Донбасу, підтримав думки Царьова щодо траєкторії війни та її впливу на українське суспільство. Він однозначно заявив, що через дії Росії українці тепер відчувають сильну ворожість до Росії. За словами Губарєва, це поширене невдоволення знищило будь-які шанси для проросійських політиків, таких як він сам або Азаров, прийти до влади на майбутніх виборах в Україні. Він підкреслив, що майже всі верстви українського суспільства, особливо молоде та середнє покоління, глибоко залучені до захисту своєї нації, перетворюючи конфлікт на "народну війну". Губарєв також визнав, що російські військові вкрай виснажені та прагнуть припинення вогню, що свідчить про значне падіння морального духу серед військ-загарбників.
Обидва діячі неохоче визнали, що конфлікт став затяжною, виснажливою війною, всупереч початковим прогнозам Москви про швидку перемогу. Їхні заяви підкреслюють стратегічні прорахунки Росії, які ненавмисно зміцнили українську національну ідентичність та опір, одночасно виснажуючи власні ресурси Росії та пригнічуючи бойовий дух її армії. Ця відверта оцінка з прокремлівського табору різко контрастує з тріумфальною риторикою, яку часто чути в офіційних російських ЗМІ.
