Путін та Пезешкіан потисли руки в Кремлі, але коли Ізраїль завдав удару, "стратегічний партнер" відповів лише "глибоким занепокоєнням" по телефону
Здавалося, світ затамував подих. 17 січня 2025 року, в розкішних позолочених залах Кремля, Володимир Путін та його іранський колега Масуд Пезешкіан підписали папірець, що мав змінити все — договір про стратегічне партнерство. Фотографії того дня, зроблені Валерієм Шаріфуліним, облетіли світ: міцні рукостискання, впевнені посмішки, а на задньому плані — незворушний Сергій Лавров. Усі казали, що над цим документом «давно працювали», вкладаючи титанічні зусилля в кожну кому. Картина непорушної дружби та надійного союзу була майже ідеальною.
Але, як то кажуть, недовго музика грала. Медовий місяць цього "епохального" партнерства закінчився, ледь розпочавшись. Коли Ізраїль завдав масованого удару по військових та ядерних об'єктах Ірану, Тегеран, мабуть, очікував на щось більше, ніж просто слова підтримки від свого нового могутнього союзника.
Та виявилося, що гучний "стратегічний договір" мав цікавий дрібний шрифт. У ньому не виявилося пункту про взаємну військову оборону. Тобто, дружити — дружимо, торгуємо, боремося з тероризмом на папері, але якщо на вас нападуть — вибачайте, це ваші проблеми. Максимум, на що спромігся Кремль, — це пообіцяти не допомагати агресору.
Замість військової допомоги, Путін взявся за телефон. Він зателефонував і Масуду Пезешкіану, щоб висловити співчуття, і Біньяміну Нетаньяху, щоб закликати до стриманості. Росія рішуче засудила дії Ізраїлю, назвала це порушенням статуту ООН і навіть запропонувала свої послуги посередника, щоб допомогти загасити пожежу, яка розгорілася в домі його "партнера".
Насправді ж, Москва просто продовжує свою гру, намагаючись всидіти на двох стільцях. Пряме втручання на боці Ірану означало б повний розрив стосунків з Ізраїлем, а такий сценарій у плани Кремля не входить. Таким чином, поки Іран підраховував збитки, його "стратегічний партнер" обмежувався дипломатичними заявами та телефонними дзвінками. Ось таке воно, сучасне стратегічне партнерство: урочисті підписання в Кремлі та "глибоке занепокоєння", коли приходить час діяти.
Наразі ситуація навколо можливої допомоги Росії Ірану у зв'язку з атакою Ізраїлю є складною і визначається кількома ключовими факторами. Хоча між Москвою та Тегераном нещодавно було підписано договір про стратегічне партнерство, його умови та реальна політична ситуація не передбачають прямого військового втручання Росії.
Основні причини відсутності військової допомоги:
Договір не є військовим союзом: Договір про всеосяжне стратегічне партнерство між Росією та Іраном не містить пункту про взаємну оборону. Він охоплює широке коло питань, включаючи оборону, боротьбу з тероризмом, енергетику та торгівлю, але не зобов'язує сторони надавати одна одній військову допомогу у разі агресії. Згідно з угодою, якщо одна зі сторін зазнає нападу, інша зобов'язується не надавати допомоги агресору.
Дипломатична позиція Росії: Реакція Росії на ізраїльську атаку була переважно дипломатичною. Президент Володимир Путін провів телефонні розмови як з президентом Ірану Масудом Пезешкіаном, так і з прем'єр-міністром Ізраїлю Біньяміном Нетаньяху. Він засудив дії Ізраїлю як порушення статуту ООН та міжнародного права і висловив співчуття Ірану у зв'язку з людськими жертвами. Водночас Путін закликав до деескалації конфлікту і запропонував посередницькі послуги для запобігання подальшому загостренню. МЗС Росії також виступило із заявою, в якій рішуче засудило атаку Ізраїлю.
Російські інтереси на Близькому Сході: Росія намагається підтримувати складний баланс сил на Близькому Сході, маючи відносини як з Іраном, так і з Ізраїлем. Пряме військове втручання на боці Ірану могло б зруйнувати цей баланс і призвести до непередбачуваних наслідків для самої Росії в регіоні.
Поточний контекст: Нещодавно Ізраїль здійснив масштабну атаку на військові та ядерні об'єкти в Ірані, внаслідок якої могли загинути високопоставлені іранські військові та вчені-ядерники. Іран пообіцяв жорстку відповідь. На цьому тлі Кремль закликав до стриманості, а російські дипломатичні представництва порадили громадянам утриматися від поїздок до регіону.
Таким чином, незважаючи на статус "стратегічного партнера", Путін не надає військову допомогу Ірану, оскільки договір між країнами цього не передбачає, а офіційна позиція Москви полягає в дипломатичному засудженні атаки та закликах до деескалації конфлікту.
