У російській державній пропаганді щодо війни в Україні, схоже, відбувається помітна зміна, прикладом чого є останні заяви відомого ведучого Володимира Соловйова. Різко контрастуючи з попередніми наративами про «звільнення» всієї України та захист «російських людей», риторика Соловйова тепер применшує важливість територій, які Росія не змогла захопити, та висловлює відкриту зневагу до українських колаборантів, які шукають притулку в Росії.
Соловйов відкидає потребу в таких регіонах, як Харківщина чи Західна Україна. Він стверджує, що місцеве населення там вороже налаштоване і не «боролося за себе», як, мовляв, Донбас, натякаючи, що вони не «заслужили» російського втручання. Більше того, Соловйов припускає, що Росії не вистачає ресурсів та кадрів (порівнюючи необхідну кількість з 15-20 мільйонами людей), щоб ефективно контролювати та асимілювати таке велике, нелояльне населення.
Соловйов також жорстко висловлюється про українських політиків та блогерів, які втекли до Росії і тепер виступають за повне захоплення України. Він глузливо каже їм самим брати зброю до рук, якщо вони бажають повної перемоги, заявляючи, що Росія їм нічого не винна. В особливо уїдливому зауваженні на адресу колаборанта Олега Царьова – який, як повідомляється, отримав захоплену птахофабрику в окупованому Криму – Соловйов каже йому «кудкудакати там» на своїй фермі, замість того, щоб коментувати велику стратегію.
Ця зміна відображає нову пропагандистську методичку, ймовірно, зумовлену військовими невдачами Росії та нездатністю досягти своїх початкових, максималістських цілей війни. Наратив тепер прагне виправдати поточну ситуацію, вважаючи незавойовані території непотрібними і зображуючи колишніх українських союзників, які втекли, як тягар та невдячних, підкреслюючи їхній статус «витратного матеріалу», коли їхня уявна корисність минула.
