На Майдані 2014 року, серед галасу та надії, виросла дивна "ялинка". Вона була прикрашена не блискучими кульками, а плакатами, що кричали правду. Один з них, особливо яскравий, проголошував: "Любимо росіян. Зневажаємо Путіна." Це був такий собі привіт від українців до сусідів, спроба донести просту думку: ми не проти вас, ми проти тирана. Але, як виявилося, для деяких це було складніше, ніж розв'язати кросворд, або зрозуміти, що небо синє.
Росіяни, звісно, знають, що українці завжди мали дивну звичку виступати проти корупції та беззаконня влади. Це ж так незручно, коли народ раптом вирішує, що він не просто глина в руках "царя", а має власну волю. Для них, мабуть, це виглядає як святотатство, адже у їхній свідомості божественна влада – це аксіома, непорушна істина. Піти проти влади – це ж майже як плюнути в обличчя самому Господу, чи принаймні його земному представнику. А тут, на тобі, Майдан 2014 показує, що українська свобода – це не просто слова, а реальна, хоч і кривава, боротьба за право бути собою.
Вони, бідолахи, погано вчили історію. Не знають, що в Україні, коли обирали гетьмана, його обмазували землею, щоб не забував, звідки він вийшов. Це вам не помазання на царство, це нагадування про те, що ти – з народу, а не над ним. Катерина Друга, та, що зруйнувала Запорізьку Січ, намагалася перекодувати українців на рабський лад, позбавити їх традицій. Але, як бачимо, не дуже вийшло. Майдан 2014 став черговим доказом того, що українська свобода – це не просто ідея, а генетичний код, який передається з покоління в покоління. І спроби пояснити це тим, хто вірить у божественну владу диктатора, завжди будуть виглядати як марна трата часу, адже Любимо росіян. Зневажаємо Путіна – це не про ненависть до народу, а про боротьбу за гідність та право на власне майбутнє.
