Чи ми несвідомо крокуємо до історичної катастрофи? Поки світ спостерігає за жорстокою війною Володимира Путіна в Україні, виникає моторошна історична паралель, ігнорувати яку було б небезпечно. Вимога, щоб Україна віддала Донбас в обмін на так званий «мир», є жахливим відлунням Мюнхенської угоди 1938 року — угоди, що проклала шлях до найруйнівнішої війни в історії людства. Щоб зрозуміти, чому дати Путіну те, що він хоче, так небезпечно, ми повинні спочатку поглянути в очі привиду Мюнхена.
Що таке Мюнхенська зрада?
У 1938 році Адольф Гітлер зажадав передати Німеччині Судетську область, прикордонний регіон Чехословаччини. Приводом для цього він назвав захист етнічних німців, що там проживали. У відчайдушній спробі уникнути війни прем'єр-міністр Великої Британії Невілл Чемберлен і прем'єр-міністр Франції Едуар Даладьє зустрілися з Гітлером у Мюнхені. Разом із італійським диктатором Беніто Муссоліні вони вирішили долю суверенної держави без жодного представника Чехословаччини за столом переговорів.
Чехословаччині було сказано: або прийняти анексію своєї території, або самотужки протистояти Німеччині. Вважаючи, що він запобіг великому конфлікту, Чемберлен повернувся до Британії, тріумфально розмахуючи угодою та заявляючи про «мир для нашого покоління». Це був катастрофічний прорахунок. В чеській та словацькій історії ця подія відома не як «угода», а як «Мюнхенська зрада».
Висока ціна «миру»
Ця політика умиротворення не принесла миру. Навпаки, вона стала зеленим світлом для агресії. Гітлер побачив у західних державах слабкість і небажання воювати. Мюнхенська угода додала йому сміливості, підтвердивши його впевненість у тому, що він може безкарно продовжувати свою експансіоністську політику.
Пожертвувавши потужними прикордонними укріпленнями Чехословаччини та значною частиною її промисловості, Захід втратив цінного союзника і подарував Гітлеру стратегічну перемогу без єдиного пострілу. Менш ніж через шість місяців Гітлер порушив свою обіцянку, і його армії вдерлися на решту території Чехословаччини. У вересні 1939 року він напав на Польщу, що стало початком Другої світової війни. Багато істориків вважають, що цього руйнівного глобального конфлікту з десятками мільйонів загиблих можна було б уникнути, якби у 1938 році Гітлеру дали рішучу відсіч.
Чи повторюється історія на Донбасі?
Паралелі з сьогоднішньою кризою незаперечні й викликають глибоке занепокоєння. Так само як Гітлер використовував судетських німців як привід, Путін виправдовує своє жорстоке вторгнення, заявляючи про захист російськомовних на Донбасі. Нещодавні повідомлення свідчать, що Путін вимагає повного контролю над Донецькою областю України як умову для припинення війни, пропонуючи натомість зупинити наступ на інших напрямках. Це класичний гамбіт агресора: створити кризу, а потім запропонувати її «вирішити» в обмін на територіальні поступки.
Будь-який заклик до України поступитися суверенною територією, щоб «зупинити вбивства», є сучасним відлунням політики умиротворення Чемберлена. Він ґрунтується на тій самій хибній логіці, що апетит диктатора до чужих земель можна втамувати. Історія вчить нас протилежного. Умиротворення агресора не купує тривалого миру; воно лише дає йому час для переозброєння, перегрупування та підготовки до наступного завоювання. Жертва Донбасом сьогодні не задовольнить Путіна. Це лише стане сигналом, що кордони можна перекроювати силою, що спровокує подальшу агресію проти України, а потенційно й інших країн у майбутньому.
Урок Мюнхена чіткий і жорстокий: неможливо досягти тривалого миру, жертвуючи свободою інших. Світ заплатив немислиму ціну за цю помилку у XX столітті. Примушувати Україну до «мирної угоди», яка винагороджує агресію, було б не просто зрадою, а безрозсудною авантюрою з глобальною безпекою, яка доведе, що ми нічому не навчилися з найтемніших сторінок нашого минулого.
