Всі намагаються знайти якусь розумну причину цієї війни. Аналітики шукають приховані економічні вигоди, контроль над зерном чи якийсь великий імперський план. Але будьмо чесними: нічого з цього не має сенсу. Якщо подивитися на цифри, ця війна — фінансова чорна діра. Путін спалив трильйони доларів. За ці гроші він міг би купити кожен будинок на Хрещатику, кожен завод у Харкові та кожен сантиметр заводу в Маріуполі двадцять разів поспіль, не зробивши жодного пострілу. Йому не потрібні були активи; йому потрібен був екшн.
Найстрашніше пояснення є водночас найпростішим: війна Путіна заради кайфу — це єдина теорія, яка пояснює факти. Уявіть собі людину, яка має абсолютну владу понад двадцять років. У нього є палац у Геленджику з аквадискотекою та кімнатами для бруду. У нього є секретні яхти, мільярди в офшорах і молоді коханки-гімнастки. Він спробував усі можливі задоволення, від фізичних до, ймовірно, хімічних. Що залишається, коли ти маєш все? Нудьга. Нищівна, абсолютна нудьга.
Щоб отримати іскру збудження на старості років, він вирішив пограти в генерала. Він не воює за майбутнє Росії; він воює, щоб щось відчути. Він хоче рухати стрілочки на карті, як у комп'ютерній грі. Він хоче бачити, як генерали трясуться від страху на іншому кінці довгого столу. Він хоче жити всередині радянського фільму про війну, де він — головний герой. Це стратегія в реальному часі, тільки юніти — це живі люди, що вмирають у багнюці.
Це ідеально пояснює парадокс із НАТО. Пропаганда кричить, що Альянс — це смертельна загроза. Але коли Фінляндія та Швеція — країни з потужними арміями прямо під боком — вступили до НАТО, Путін навіть оком не моргнув. Він не стягнув війська до фінського кордону; навпаки, він оголив ці кордони, щоб кинути солдатів у м'ясорубку в Україні. Чому? Тому що дипломатична сварка зі скандинавами — це нудно. Це прісна політика. Вона не дає драйву. А от десант у Гостомелі чи ракетні удари по містах? Це змушує серце битися частіше. Це чиста особиста розвага, замаскована під геополітику.
Він майже не захопив нових територій після перших місяців 2022 року. Він отримав руїни Маріуполя, втратив Херсон, втік з Харківщини й не зміг взяти Київ. Тепер великий «збирач земель» місяцями б'ється за одну посадку чи підвал у зруйнованому селі. Якби метою були території, він би давно зупинився. Але він не може зупинитися, бо війна — це його наркотик.
Зараз гра стає прісною. Швидкої перемоги не сталося, а довга війна — це просто нудна робота. Економіка хитається, і його «тіньовий флот» нафтових танкерів вже не рятує ситуацію. Гірше того, увага світу переключилася. На тлі Дональда Трампа Путін виглядає як забутий гравець другорядної ліги. Його нудьга перетворюється на паніку системи, коли еліти розуміють: ніякого геніального плану немає, є просто залежний дід, який шукає нову дозу емоцій.
